Справедливий Бог у несправедливому світі

Чи радієте ви, коли чуєте в новинах, що спіймали крупного чиновника на крупному хабарі? А коли його дуже швидко відпускають під якусь досить невелику заставу?

Або уявіть іншу ситуацію. Ви на дитячому конкурсі й бачите, що одна дитина яскраво виділяється з-поміж інших. Але в кінці журі оголошує переможця. І ним стає зовсім інша дитина. Виявляється, що вона родичка, наприклад, директора школи. Ви будете задоволені таким результатом?

Третя ситуація. Ви найманий робітник, і вам пообіцяли заробітну плату за певний обсяг роботи в розмірі 15 тис. грн. Але коли ви виконали роботу, начальник каже: «Я можу заплатити тільки 8 тисяч». Чи будете ви задоволені цим?

Відповідь на всі ці питання очевидна. Ми відчуваємо, що в кожній із цих ситуацій щось неправильно. Або іншим словом — несправедливо. Але звідки в кожному з нас це відчуття справедливості? Ось що про це каже філософ Емануїл Кант: «Зоряне небо наді мною й моральний закон у мені переконують мене в існуванні Бога».

Природа справедливості

У кожному з нас закладений моральний закон. І ми десь на підсвідомому рівні знаємо, що справедливо, а що ні. І це свідчить про Того, Хто вклав у нас ці критерії, ці параметри, якими ми окреслюємо поняття «справедливість». Це поняття може бути в людині спотвореним, зламаним чи надщербленим. Воно може не зовсім добре себе проявляти, але є в кожній людині, у кожному народі, у кожному племені. Навіть якщо людина невихована, безбожна чи абсолютно зіпсована, у ній є це поняття. Тому що такою її створив Бог.

Бог є справедливим Богом. «Господь справедливий, кохає Він правду, праведний бачить обличчя Його!» (Пс.11:7). І нас Бог створив за Своїм образом та подобою, тому ми трохи тягнемося до справедливості.

Справедливість — це божественна категорія. Тобто коли щось відбувається справедливо, Бог цьому радіє. Бог за справедливість. Але з цього твердження виникає логічне питання, яке часто ставлять люди: «Якщо Бог є, то чому так багато зла?»

Чому в світі багато несправедливості?

Саме це питання вказує на те, що Бог є. Бо, власне, усвідомлення, що з цим світом щось не так, свідчить, що ми маємо розуміння, як має бути насправді. І це означає, що хтось вклав глибоко у твоє серце якісь стандарти, відповідно до яких ти оцінюєш суспільство, у якому живеш.

Тобто це приводить нас до думки, що є Бог. Але чому ж тоді Він допускає, що деякі погані люди живуть добре, а хороші люди — подекуди страждають? Чому невинні діти помирають? А злочинці, які вбивають, живуть довго?

Коли ми читаємо, як Бог творив світ, то написано, що в кінці кожного дня Він казав: «Добре!» А коли зрештою створив чоловіка та жінку, то сказав: «Дуже добре!» Тобто, створюючи світ, Бог зробив його ідеальним, без несправедливості. Проте Бог дав Адаму та Єві право вибору, і дозволив зробити цей вибір, який дотепер впливає на всіх нас. І ми, як нащадки Адама та Єви, прийняли наслідки того, що зробили наші прабатьки. Бог не створив світ грішним. Бог допустив, щоб Адам згрішив і впустив гріх у світ. І коли гріх було вчинено, це відобразилося на всьому. У світ прийшла смерть, хвороби, з’явилися процеси гниття й руйнування. Це внесло певні корективи в розуміння справедливості.

Тож нам важливо усвідомити одне: ми живемо в зіпсованому, зламаному світі. Так, він функціонує, але неправильно. Проте ми не маємо іншого світу, у якому могли б жити, його не існує. І в цьому світі, який функціонує невідповідно, люди облаштовують країни, створюють сім’ї. Але згідно зі статистикою (правда, у мене трохи давніші дані) в Україні 67 відсотків сімей розпадається. Тобто зі ста шлюбів 67 приречені на смерть. Якби ви, сідаючи в поїзд, почули, що 67 зі 100 пасажирів загинуть у дорозі, чи ви б погодилися входити в цей поїзд? Тож хоча наш світ зіпсований і зламаний, ми все одно тішимо себе надією: «А раптом мені вдасться щось у ньому змінити». Іноді нам навіть щось вдається зробити.

Проте ми не повинні забувати, що іноді праведники будуть страждати, а беззаконники процвітати. Бо багато що в цьому світі відбувається неідеально.

Реакція на несправедливість

Коли ми бачимо несправедливість, то можемо прийти до двох висновків. І одразу зазначу, що обидва вони можуть бути неправильними. Перший із них: «Кожен отримує те, що заслужив». І зрештою, коли ми бачимо неправильне ставлення до когось, але керуємося цим висновком, то кажемо собі: «Значить, він це заслужив!» Другий — якщо у світі немає справедливості, то який сенс намагатися жити справедливо. Якщо все марнота, то хто хитріший — той успішніший.

«Гіпотеза справедливого світу»

Існує така концепція, яка названа «гіпотезою справедливого світу». Це тенденція приписувати наслідки чи очікування певних наслідків Богові, кармі, вищому розуму. Люди, які дотримуються цього переконання, вважають, що у світі існує певний моральний баланс: якщо хтось хворіє, то він винен або винен хтось із його предків. Щось подібне було ще за земного життя Ісуса. Якось Він із учнями проходив мимо сліпонародженого чоловіка. І учні ставлять Ісусові запитання: «А хто винен у цьому: він чи його батьки?» І в нас так буває. Коли ми бачимо, що хтось страждає, то шукаємо логічне пояснення: ну має ж бути все по справедливості! Мусить же бути хтось винен. Проте Ісус каже: «Не винен ні він, ні його батьки».

Омана «справедливого світу» вимагає існування провидіння, долі, де все розписано, усе заслужено, усе стабільно. І це дає нам підставу виправдовувати нещастя людей тим, що вони це заслужили. Коли нацисти винищували євреїв на своїх територіях і захоплених, то навіть деякі віруючі виправдовували ці дії. Вони знайшли в Писанні уривок, де євреї сказали Пілату, який умивав руки, щоб не брати на себе вину за смерть Ісуса: «На нас Його кров і на наших дітях». І зробили висновок, що євреї заслужили цю смерть. Проте це зіпсоване, поламане поняття.

Світ несправедливий. І коли ми думаємо, що кожен отримує те, що заслужив, це позбавляє нас співчуття, позбавляє розуміння того, що, на жаль, люди можуть страждати несправедливо.

Коли в Йова були проблеми в житті, то до нього теж прийшли чотири «душеопікуни», які були прихильниками цієї теорії. І вони стали шукати причину страждань, бо не може ж бути, щоб людина страждала несправедливо. Якщо є зло, то його треба збалансувати причиною, яка його викликала. І якщо захотіти, у будь-якому випадку можна щось знайти.

«Хочеш жити — вмій крутитися»

Такий девіз прихильників теорії про незмінну несправедливість світу. Якщо, як писав Соломон, «біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони», то який сенс жити справедливо? Навіщо мені старатися зі всіх сил, якщо я можу заплатити й отримати.

І до такої думки у своєму розчаруванні не раз приходили люди. В одному з псалмів читаємо: «Мало не послизнулися ноги мої, мало не посковзнулися стопи мої, бо лихим я завидував, бачивши спокій безбожних, бо не мають страждання до смерти своєї… Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість, як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє? Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої…» (Пс. 73:1-13).

Тут Асаф пише про те, як мало не потрапив у западню, бо зауважив, що справедливості у світі немає, що безбожні люди, які б мали бути покараними, живуть дуже добре. І в нього виникла думка: «А який сенс жити справедливо, якщо справедливості нема!»

Але це помилкова думка, що Асаф згодом усвідомив. Ця думка, якщо вкоріняється в нашому серці, призводить до зниження моральних орієнтирів, до розмиття орієнтирів. І ми в житті керуємося думкою, що характеризує еволюційний відбір — виживає сильніший, тому треба бути сильним, наполегливим, наглим. Але Асаф так думав доти, доки не прийшов до Бога.

Відновлена справедливість

Коли Асаф став виливати свою тугу перед Богом, то зрозумів свою помилку. Допоки він не увійшов у святиню, допоки не став молитися, допоки не став черпати з істини, допоти не розумів, що то ще не кінець тих безбожних людей, навіть якщо вони до самої смерті жили щасливо й не отримали справедливої відплати за свої злі вчинки. Справедливість — це моральна дуга, яка має велику довжину, але вона все одного заокруглюється. Ми хотіли б, щоб це відбувалося одразу: згрішив — і отримав по голові, покарання прийшло. І одразу видно: є Бог на небі. Але насправді справедливість наступить лише тоді, коли Бог прийде й відновить цю справедливість.

Отже, справедливість є, але вона не відразу приходить, на жаль. А може, і на щастя. Якась людина сказала: «Якби у світі існувала справедливість, то ти жив би набагато гірше, як живеш тепер». Бо по справедливості ми теж би мали бути покараними. Інколи ми думаємо, що живемо так погано, бо світ несправедливий. Але насправді варто поглянути з іншого боку: можливо, ми живемо так добре, тому що світ несправедливий. Бо Бог дивиться на тебе й мене через призму своєї милості й терпеливо формує нас.

Колись Біллі Грем сказав: «Я прочитав Біблію до кінця й знаю, що все закінчиться добре». Тож у останньому розділі останньої книги Біблії сказано: «Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується! Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його» (Об.22:11-12).

Тобто якщо ти робиш добрі справи, але не бачиш справедливої відплати, усе одно не втомлюйся й продовжуй свою працю. А якщо ти згрішив раз — пронесло, другий — і нічого, то не обманюйся. Прийде справедлива відплата у свій час. Христос прийде, щоб віддати кожному згідно з ділами його.

Що я маю зробити? Корися закону

У цьому несправедливому світі з поламаною справедливістю наявність законів краща, ніж їхня відсутність. Навіть погані закони — це краще, ніж зовсім ніяких. Наявність влади краще, ніж її відсутність, навіть якщо ця влада погана. Тому що анархія — це взагалі страшна річ. На поганій машині краще рухатися, ніж пішки. Хоча, звісно, слід прагнути до кращого.

Влада певною мірою відображає божественну справедливість. Вона, звісно, не завжди правильно робить. І проблема тут не в Бозі. Проте сама ідея влади — цінна. Наприклад, гляньте на непідконтрольні Україні території. Там панує безвладдя, бо й загарбники ще не встановили своєї, хай поганої, але централізованої влади. І там коїться свавілля. Будь-хто, хто має зброю, може прийти в будь-який дім на своїх правах, взяти, що хоче, і безкарно піти. Тут діє закон: у кого сила, той і правий.

Писання каже: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога… Бо володарі пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся…» (Рим.13:1-5). Апостол Павло Писав це тоді, коли Ізраїль був окупований Римом. І він говорить, що сама ідея влади добра. Ти маєш бути переконаний, що ти робиш правильно, і тоді тобі не буде чого боятися. Ми не повинні надмірно кланятися перед владою. Її завдання просто стежити за тим, як виконується закон. У цьому контексті її представники — Божі слуги. Тому наявність структури влади в суспільстві — це позитивне явище, бо вона намагається хоча б якось установити баланс справедливості в суспільстві.

Відстоюй справедливість

Деякі люди кажуть: «Якщо світ все одно несправедливий, то не варто зважати ні на що. Бог прийде й Сам із усім розбереться». Я йду й бачу, як вибили вікно в будинку й виносять телевізор. Ну що ж — Бог із усім розбереться. Але це неправильна позиція. Ми маємо відстоювати справедливість, якщо можемо зробити це. Справедливість — це божественна категорія. Влада іноді не чинить так, але якщо ти можеш щось зробити, щоб справедливість краще реалізовувалася, то зроби це. Я не кажу про самосуд чи інші якісь деструктивні моменти, але ми маємо докласти максимум зусиль, щоб справедливість восторжествувала.

Світ поламаний. І світова машина часто димить і пихтить, рухаючись до цілі. Але якщо ми маємо змогу підкрутити певну гайку, щоб вона рухалася краще, зробімо це.

Протягом життя ми винаймали десь шість чи сім квартир. І щоразу я робив певний ремонт там за свій рахунок, хоча розумів, що це не моя квартира. Але я в ній жив, хай тимчасово. Тому якщо ми можемо зробити поламаний світ, у якому ми живемо, кращим, то чому б нам не скористатися цією можливістю? Ми не можемо зробити раю на землі, але можемо зменшити тут рівень пекла. Це в нашій спроможності. Бо хай ще певний час, але ми маємо жити на цій землі.

Господь говорить до Свого народу: «За справедливістю, лише за справедливістю будеш гнатися, щоб жити й заволодіти Краєм, що Господь, Бог твій, дає тобі» (5М.16:20). Тобто Бог радить людям намагатися робити все максимально справедливо. Пригадайте, за що були покарані Содом і Гоморра. Дехто скаже: «Звісно, за гомосексуалізм». Але це не так. Це один із гріхів, які були в цьому краю. У Книзі пророка Єзекіїля читаємо: «Ось гріх Содому — бідного судили неправильно, про вдову не турбувалися, про сироту не піклувалися». Тобто вони мали преспокійний спокій, жили собі для свого задоволення, їм було байдуже до того, що довкола них коїться несправедливість. І це призвело їх до інших гріхів, як-от гомосексуалізм. Але причиною було те, що вони нехтували законами справедливості. А ми бачимо з багатьох книг Біблії, що Бог дуже суворо судиться з тими, хто й не намагається жити по справедливості. Тому не стіймо осторонь несправедливості. Якщо бачимо, що щось відбувається несправедливо, а ми можемо на це вплинути, то постараймося зробити це. Не залишаймося байдужими, а робімо все, що в наших силах, щоб перемогла справедливість. Але є ще один аспект, про який буде мова.

Не будь справедливим занадто

Ці слова записані в Книзі Екклезіяста. Іноді в житті бувають такі випадки, коли люди цідять комара, але ковтають верблюда. Там, де треба бути справедливими, вони кажуть, що нічого страшного, якщо порушимо трохи. А в тих місцях, де можна бути гнучкими, вони твердо стоять на своїй думці, відстоюючи власну справедливість. Але Бог каже: «Будь мудрим і не будь справедливим занадто. Не завжди має восторжествувати справедливість, особливо така, як ти собі її уявляєш. Іноді треба простити людині, іноді помилувати її або ж сказати: «Добре, хай Господь тобі простить». Не обов’язково добиватися покарання тому, хто завинив, і його дітям, та так, щоб ще й на тому світі йому відгукнулося. Іноді ти, як Степан, якого побивали камінням за віру в Христа, маєш сказати: «Господи, не зарахуй їм цього гріха». Коли Христа розпинали на хресті, Він також каже: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що чинять».

По справедливості вони заслуговували на покарання за те, що вбили невинну людину.

Тож часто, якщо це стосується тебе, а не інших, Бог каже: «Закрий на це очі». Але це стосується лише випадку, коли ображають тебе, коли несправедливість стосується саме твоєї особистості. Якщо ж ти бачиш, як ображають іншого, особливо слабшого, то ти не можеш пройти мимо, сказавши тому, кого ображають: «Прости йому» або: «Я прощаю ось цьому злочинцеві». Так сказати я можу лише тоді, коли це стосується саме мене. У цьому ж випадку слід спочатку заступитися за того, кого ображають, а тоді вже радити, як простити.

Не мстіться за себе

Не спішіть судити. І дайте право Богові бути Богом. У Посланні до римлян, 12:19, сказано: «І не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені поста належить, Я відплачу». Коли тобі роблять якесь зло, то відповідно до Слова Божого не треба мститися за себе, а просто сказати: «Господи, я віддаю все в руки Твої. А Ти знаєш, як краще відомстити». Бо помста, за словами Господа, належить лише Йому.

Що значить не мститися? Це означає не віддавати злом за зло. Наприклад, мені сусід пробив колесо, то я йому чотири проб’ю — поверну вчетверо. Звісно, ти маєш право вимагати в нього, щоб він покрив тобі завдану шкоду, але не маєш права пошкодити йому колесо. Якщо ж він не хоче або не може цього зробити, віддай це в Божі руки. І Він розбереться з цим у Свій час, і зробить це ефективніше, ніж ми.

Тому висновок дуже простий. Світ, у якому ми живемо, несправедливий, тому що гріх зламав справедливість у світі. Люди зіпсовані більшою чи меншою мірою, і при владі є люди, які не мають правильного розуміння справедливості. Але ми, розум кого відновлює Господь, показуючи, що є справедливе, зобов’язані відстоювати справедливість. Якщо ж нам цього не вдалося зробити, ми не змогли зупинити й спасти того, хто чинить несправедливо, то ми можемо спокійно віддати це в Божі руки. Бо ми віримо згідно з Писанням, що Бог прийде й кожному воздасть за ділами його.

Не треба нарікати на Бога, кажучи: «Господи, куди Ти дивишся?!» Не варто хвилюватися за Бога. Він точно прийде й зробить так, що справедливість переможе. Тому дайте місце Божому гніву й не будьте занадто запеклими в боротьбі за справедливість. Просто скажіть: «Боже, я вірю, що Ти все відновиш». Усі мертві воскреснуть — праведні й неправедні. І всі жертви подивляться в очі своїм катам. І тоді Господь усе розставить на свої місця. Бо Він справедливий Суддя. Так, тепер Він не звершує справедливість у повному обсязі, як ми цього хочемо. Але Він справедливий Бог, Який усе зрештою вчинить по-справедливому.

Валентин ЯРОШЕНКО

Благовісник, 4,2023